Гідроксиетилцелюлоза (ГЕК) — це неіонний водорозчинний полімер, білий або майже білий, без запаху, легкосипучий гранульований порошок.
Температура розм'якшення гідроксиетилцелюлози становить 135-140 ℃. За нормальних обставин вона нерозчинна у більшості органічних розчинників, але оскільки молекула містить гідрофільний гідроксиетил, вона легко розчиняється у холодній або гарячій воді. Значення pH 2% водного розчину становить 6.5-8.5. За різних специфікацій вона демонструє широкий діапазон в'язкості. У діапазоні pH від 2 до 12 спостерігаються незначні зміни в'язкості. Крім того, на її розчин не впливають катіони, і вона може співіснувати з більшістю водорозчинних полімерів, поверхнево-активних речовин, солей. Таким чином, це дрібний колоїдний загусник, здатний вмістити розчин електроліту з високою концентрацією.

За високих концентрацій він проявляє неньютонівські характеристики. Ступінь псевдопластичності залежить головним чином від розподілу замісників. Чим рівномірніший розподіл, тобто чим немає незаміщених або недостатньо заміщених сегментів чи молекулярних ланцюгів, тим меншою буде тиксотропна властивість і тим вищою буде псевдопластична властивість. За низьких концентрацій він демонструє ньютонівську рідину.
У медицині його в основному використовують як загусники, захисні колоїди, клеї, диспергатори, стабілізатори, суспендуючі агенти, плівкоутворювачі та матеріали з пролонгованою дією. Його можна використовувати в кремах для місцевого застосування, мазях, очних краплях, рідинах для перорального застосування, твердих таблетках, капсулах та інших лікарських формах. Гідроксиетилцелюлоза наразі включена до Фармакопеї США/Національного формуляра та Європейської Фармакопеї. Гідроксиетилцелюлоза – це біосумісний, гідрофільний, набухаючий полімер з аморфними характеристиками. При контакті з водним середовищем він може призвести до набухання субстрату та утворення гідрофільності, такої як желатинова в'язка дисперсія, і поступово ставати проникним, що призводить до кількісного розподілу препарату. З аналізу розчинення зроблено висновок, що лікарська система містить одну дозу ванкоміцину, яка може підтримувати необхідне для лікування вивільнення препарату до 48 годин.
У розробці систем доставки ліків для перорального застосування з пролонгованою та контрольованою доставкою , завдяки низькій вартості, безпеці, простоті виробництва та іншим факторам, різні похідні целюлози широко використовуються для приготування лікарських форм пролонгованої дії, з яких ефіри целюлози є найпоширенішими водорозчинними та набухаючими полімерами. У порівняльному дослідженні серії різних ефірів целюлози, таких як гідроксипропілцелюлоза (ГПЦ), гідроксиетилцелюлоза (ГЕЦ), гідроксипропілметилцелюлоза (ГПМЦ) та метилцелюлоза (МЦ), було виявлено, що фізичні та хімічні фактори матеріалу можуть впливати на кінетику вивільнення ліків. З них ГЕЦ є полімером з найбільшою гідрофільністю та максимальною еродованістю.